Шишки марихуана сатива дарк нет наркотические препараты Тайшет Канабис семена

Ну че, братва, сегодня вам расскажу историю, как я закупился шишками марихуаны и послал своего начальника в жопу! Всем известно, что наша страна буквально переполнена наркотиками. Не секрет, что многие из нас любят залазить в ресурс и попробовать что-то новое и адреналиновое. А у меня в далеком девяносто-третьем году началась моя история, связанная с этим черным делом.

Короче, сподвиг меня на всю эту историю мой братан, который обещал закладки недорого и с хорошим качеством. Я, не долго думая, сразу залепил бабок на этот шмот, глядишь, может, нарвусь на нечто новенькое и огненное.

На следующий день я встретился с ним и получил несколько пакетиков порошка и шишек. Внешне выглядело все неплохо, но я был осторожен, как никогда. Понимаешь, в нашей ситуации нельзя расслабляться и доверять всему, что попадается на глаза.

Теперь расскажу, как я решил подразнить своего начальника, который всегда мне вставляет палки в колеса и обделывает задницей. Был один технический проект, над которым я работал очень долго. Собрал на него всю команду хипповых парней и девчонок, которые делали свою работу на совесть. Но начальник постоянно мешал нам и требовал сделать все быстрее и качественнее, как будто мы роботы, а не люди!

И вот однажды, когда наш проект был совершенно готов, я решил поступить по-своему. Взял с собой на работу несколько шишек, чтобы быть в ресурсе на весь день. Парни в команде были в курсе моих планов и с радостью присоединились. Была у нас такая блямба, знаете ли!

Я садился за компьютер, включал люся LSD и начинал работу. Начальник ничего не подозревал, думал, что я 200% сосредоточен на проекте. А нам было все равно, мы чувствовали себя свободными и одновременно востребованными в этой суете!

Но самое интересное случилось ближе к концу рабочего дня. Я набрал все силы, чтобы послать начальника в жопу и показать ему, что он не господин вселенной, к которому все должны кланяться.

Я вызвал его в свою комнату, словно к себе в гости. Он вошел, ожидая получить какую-то информацию о проекте.	А я сижу себе за столом, насыщенный запахом марихуаны, и смотрю прямо в его недоумевающие глаза. Начальник опешил, но не знал, что я предполагаю от него.
Он спрашивает меня, что случилось и почему я такой необычный сегодня. Я с хитрым смехом отвечаю:	"Ты знаешь, мой дорогой начальник, я просто понял, что твои требования уже давно не имеют для меня значения. Я работаю на себя, наш проект завершен, а ты просто пытался нас контролировать, как роботов. Но мы не твои рабы!"
Он смотрит на меня с недоумением, но я продолжаю:	"Знаешь, начальник, я сегодня решил показать тебе, как на самом деле работают настоящие профессионалы. Мы работаем не на всякого козла, а на себя. Ты можешь забыть про контроль и требования, потому что твоя власть закончилась."

Он был шокирован и ничего не мог ответить. Я просто улыбнулся ему и сказал: "Пора покидать эту комнату и забыть про наш проект. Так получилось, что теперь я контролирую ситуацию, а тебя отправляю в жопу!"

И вот так, братва, закончилась моя история с закладками, шишками, начальником и всей этой черной жизнью. Мы показали, что мы сильнее, что мы не просто марионетки в чужих руках. Мы остаемся свободными и сами контролируем свою судьбу. Ведь в нашем мире есть место и для хиппового настроения, и для белого героина.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...